Українська асоціація лікарів амбулаторної медицини – одна з найбільших лікарських спільнот нашої країни, наразі вона налічує понад 21 000 членів. Ми постійно підтримуємо зв’язок між собою, перш за все, для надання взаємодопомоги у цей буремний час. Нещодавно ми поспілкувались з деякими з наших колег про те, як змінилось їх життя з початком повномасштабної війни. Є історії, які заслуговують вашої уваги та безмежної поваги. Деякі з відповідей ми зібрали у цю статтю, з ними можна ознайомитись нижче.
"З початком війни на території моєї Батьківщини я прийняла рішення вступити до лав Збройних сил України. Нині я несу службу в якості начмеду батальйону ТРО."
"Я маю стаж понад 30 років, весь цей час активно працювала та постійно підвищувала свою кваліфікацію. З 26.02.2022 – моє місто, нажаль, окуповано ворогом. Я не мала права на виїзд, тому що ми відповідальні за тих, хто в нас вірить, залежить від наших порад та знань. Тому я залишилась в своєму місті Бердянськ. Одразу постало питання - як далі діяти з пацієнтами, з ліками для них, що робити з психологічним станом? Звернулася до фармфірм, отримала трохи допомоги. Зараз приймаємо і наших хворих, і евакуйованих з Маріуполя. Під час прийому я не тільки пульмонолог, а лікар усіх спеціальностей.Як буде далі з ліками та пацієнтами, поки невідомо. Дуже важко морально, окупація - це жахливо. Але віримо в ЗСУ! Слава Україні!"
"Я продовжую працювати у Київській міській дитячій клінічній лікарні №2. Наша лікарня працює 24/7. Надає стаціонарну та консультативну допомогу дитячому населенню лівого берега Києва. У зв'язку з проблемою доїзду до роботи, знаходжуся у лікарні з понеділка до п'ятниці цілодобово. Частина персоналу, яка втратила будинки - знаходиться у лікарні постійно. Але ми всі працюємо! Інколи важко, інколи страшно. Але ми всі на роботі!"
"Війна змінила багато в моєму житті. Так, я вперше надавала медичну допомогу пораненим з осколковими травмами, прийняла особисто пологи. Два тижні ми працювали без світла під постійними обстрілами. Як головний лікар організувала роботу з волонтерами і постачальниками пального. Разом ми переможемо!"
"Коли у столиці почастішали бойові дії, Київську міську дитячу клінічну лікарню, у якій я працював, було евакуйовано. Після цього ми з колегами вирішили організувати невеликий медичний пункт, де надаємо допомогу всім, хто потребує цього. Також я став до лав місцевої ТРО. "
"У Маріуполь я потрапила у 1977 році одразу ж після закінчення Донецького медичного університету. Весь цей час я працювала у державній та приватній клініках, також час від часу читала лекції молодим колегам. Мій останній робочій день припав на 5 березня. До того було ще більш-менш спокійно, а от вже після цього почалось пекло. Зі знищених снарядами аптек я була вимушена зібрати всі вцілілі ліки, а з медцентру – хірургічний інструментарій. Це й стало моїми вірними асистентами в роботі з постраждалими.Так вийшло, що в тих місцях, де ми переховувались, я була єдиним лікарем на 700 людей. Мені доводилось робити перев’язки пораненим, купірувати серцеві напади, лікувати діабетиків та гіпертоніків. Також багато роботи було виконано для вагітних, породіль та новонароджених діточок: немовлятам, яких вдалось евакуювати з розгромленого пологового будинку, обробляла пупки, жінкам - зупиняла маткові кровотечі. І все це я робила цілодобово без світла, тепла, зв’язку, їжі та води.Нажаль, Червоний Хрест так і не став нам на допомогу, ми рятували себе самостійно. Довго ми чекали на гуманітарну допомогу, але через активні бойові дії так і не дочекались. На власний страх та ризик ми вирішили тікати з міста. Зараз я у Львові. Шукаю роботу, але марно. Страшно усвідомлювати те, що мені більше нікуди вертатись. Після приходу окупантів не залишились ні дому, ні навіть міста."
"Свій вклад в перемогу я реалізую волонтерством. Намагаюся якомога більше допомогти населенню з медикаментами і продовжую надавати консультації всім, хто цього потребує."
"З початком війни мною було прийнято рішення захищати свою Батьківщину. Тому останній раз я був вдома 24.02.22. На даний момент знаходжусь у військовому підрозділі.Ми пишаємось тим, які дивовижні, сміливі та віддані люди нас оточують. Ми прагнемо, щоб про їх щоденні рутинні подвиги дізнались всі!"
Більше дивовижних історій українських лікарів, що стоять на захисті здоров’я нашої країни, можна прочитати на нашому сайті у розділі «Як війна змінила життя лікарів України» за посиланням
0
