На початку 1990х було здійснено науковий прорив в розумінні роботи відчуття запахів. На той час вже було відомо що запахи стимулюють нейрони в носі. Унікальність цього органу відчуття вражає – фактично нюхові клітини це нейрони, дендрити яких розташовані в носі, а аксони в головному мозку.
Лінда Бак і Річард Аксель, молекулярні біологи з Колумбійського університету в Нью-Йорку, з’ясували що мембранні рецептори G-білка (GPCR) стимулюються різноманітними хімічними молекулами. Нервовий імпульс, що виникає в результаті такої стимуляції оброблюється мозком у відчуття нюху. Тобто, безпосередня дія молекули викликає реакцію в клітинах. Унікальним є те, що діяльність нейронів людського тіла регулюється нейромедіаторами. Подальші ж дослідження встановили, що кожна окрема молекула має всій, унікальний вплив на клітини. Було з’ясовано що за реакцію на кожну таку молекулу впливає окремий ген (групу цих генів було успішно виділено з мРНК нюхового епітелію ссавців). Тобто, фактично, клітини є генетично запрограмованими впізнавати різні запахи. На сьогодні вчені повідомляють про здатність людини розпізнавати від 10000 до трильйона запахів, за що відповідальні понад 400 генів групи GPCR.
2004 року Бак і Аксель отримали Нобелівську премію з фізіології та медицини за відкриття молекулярних основ нюху.
Але наука не стоїть на місці, сучасні методи дослідження допомогли з’ясувати що експресія генів GPCR не є ознакою виключно нового епітелію. Сьогодні вже відомо про такі клітини в нирках, легенях, шкірі, навіть деяких ракових клітинах. В січні 2022 року було повідомлено, що один з таких генів в макрофагах в ендотелії ендотелії (внутрішній клітинний шар судин) викликає атеросклероз.
Вчені покладають величезні надії на ці відкриття, адже розуміння цих механізмів це шлях до їхньої регуляції медикаментозно. У 2009 році Ханс Хатт, фізіолог з Рурського університету Бохума в Німеччині з командою експериментально довели, що активація такого «нюхового» рецептора (OR51E2) в клітинах ракової пухлини простати пригнічувала поділ клітин, що свідчило про потенційний спосіб утримання таких пухлин.
Результати досліджень вчених з різних куточків світу є надзвичайно перспективними.
0
