Кожен малюк потребує уваги і турботливих рук, яких на всіх не вистачає.

Евакуація населення з деяких територій України триває до сих пір. За межі країни їдуть цілими родинами, покидаючи свої домівки, залишаючи все, що мали. Люди намагаються триматися разом, допомагати один одному, піклуються за своїх та чужих дітей вбезпечуючи їх від війни.

На сьогодні вже понад 4 мільйони українських дітей покинули власні оселі і емігрували в межах країни, чи за кордон. Також було евакуйовано дітей з дитячих будинків України, а це кожен третій сиротинець та понад 6 тисяч сиріт.

Нянечки та вихователі дитячих будинків просто справжні герої, вони не покидають маленьких, а навпаки, витираючи сльози, разом з немовлятами на руках залишають свої будинки та намагають врятувати сиріт від жахіть війни. Вони вважають, що такі діти, як ніхто інший заслуговують турботи та захисту. Впевнитись в цьому можна на прикладі дитячого будинку з Кіровоградщини.

У двох автобусах із надписом діти – 63 дитини віком від кількох місяців до 7 років будинку дитини з Кропивниччини. Пів сотні з них – віком до 3 років, яких на початок війні покинули батьки.

«Поїхали, бо ж тат, мам немає, ми – тато, мами. Вони у нас з пелюшок, вони ж не такі прийшли до нас, а малюсенькі, тому куди ж їх дівати, покидали будинки, сім'ї»

– розповідає нянечка.

«Вивозимо дітей просто в безпечне місце. Наша Кіровоградщина, там ситуація така, що там щоразу може щось прилетіти і ці маленькі діти, які обездолені від народження, не Доведи Господь, що з ними трапиться, що після того»

– кажуть вихователі.

В Україні діє координаційний центр із евакуації дітей і нині щодня їх сотнями вивозять у безпечні території. Щодня додаються країни, готові приймати українських сиріт.

Кілька швидких і десятки волонтерів – так малят з Кропивниччни зустрічають у Польщі. Найменших загортають в ковдри і пересаджують в інший автобуси. Далі ще дорога до Австрії, але діти‚ як і дорослі, вірять – це ненадовго, а далі буде потрібно повернутись додому.