Виїжджати з міста лікар вирішив лише тоді, коли окупанти перетворили його лікарню на свій табір – 16 березня.

Він працював у Маріуполі лікарем 22 роки і ще у 2014-2015 роках вже відчув, що таке війна, але і уявити не міг, що на нього очікує у 2022-му.

Завідувач відділення анестезіології обласної лікарні інтенсивного лікування міста Маріуполя Олександр Білаш, відеозвернення після безуспішної реанімації маленької дівчинки до Путіна з яким облетіло увесь світ, розповів як три тижні без упину рятував життя цивільним і військовим.

16 березня Олександр ухвалив для себе надскладне рішення – рятувати життя родини і виїхати. Зараз він у Луцьку – знову оперує хворих і переосмислює увесь той жах, через який довелося пройти.

“Рішення виїжджати було дуже складним і було ухвалене 16 березня, коли війна тривала вже три тижні. Вранці 24 лютого мене зателефонували співробітники і сказали, що почалася війна.

Ніхто не вірив, що таке можливо у 21 столітті. І думки не було кудись їхати і ховатися. Ми з дружиною зібралися і пішли на роботу: я до лікарні, вона до аптеки. В вже десь від 11 години ранку до лікарня почали доправляти поранених, як військових, так і цивільних.
З кожною годиною людей ставало все більше і більше, у вкрай тяжкому стані. Це особливий вид травм – воєнні травми. І так потягнулися дні за днями.

Найжахливіше – це коли почали надходити діти. Першою була дівчинка з пораненням. Вона мала жити далі, виходити заміж, народжувати дітей. А у неї на самому початку обірвалося життя від якось осколку снаряду. Це було жахливо"

– говорить Олександр

Саме після смерті цієї дитини Олександр Білаш записав відеозвернення до Путіна та росіян, яке облетіло весь світ. Він і досі не може спокійно говорити про поранених дітей, які втратили свої кінцівки через нещадні обстріли окупантів.

“Відеозвернення – це слова і емоції, Я хотів би розповісти, що ховається за ними.
З приймального відділення нас покликали і сказали, що там дитина. Ми з колегою побігли – я побачив каталку і дитину. Ми завезли її туди, де було світло, і почали реанімаційні заходи…

Мої очі були у сльозах. Мої колеги-чоловіки, які звикли до екстремальних умов праці, усі плакали. Це було жахливо. Я хотів оцінити стан реанімаційних заходів (перевірити зіниці), а дитині на обличчя і на груди капали сльози лікарів. Тому були такі емоції.

На якомусь етапі реанімаційних заходів ми почали розуміти, що вони безуспішні. І у такі хвилини важко сказати все – реанімаційні заходи закінчено. Бо це означає – людина померла. Було дуже шумно, а потім стало у мить тихо і я сказав:
“Стоп, реанімаційні заходи закінчено". І у ту хвилину було звернення – може, це були нехороші слова. Але я хотів сказати, що не можна, щоб гинули діти, люди, вагітні жінки. Це жахливо"

– згадує той день заввідділенням анестезіології.

Після 9 березня, коли розбомбили пологовий будинок, до лікарні Олександра потрапила вагітна жінка, фото якої облетіло увесь світ.

“Неможливо забути очі тієї дитини, обличчя цієї жінки, яка було доправлена до нашої лікарні. Вони залишаться у наших серцях і душах назавжди. Швидкі вже не працювали.

Люди або військові приносили до лікарні людей, як могли: на простирадлах, ковдрах… 9 березня до нас доправили вагітних. Ця дівчина, фото якої облетіли світ, вона була у вкрай важкому стані.

Хірурги намагалися екстрено зробити кесарів розтин, щоб врятувати хоча б дитину. Травма у неї була дуже велика, можливо, несумісна із життям. Намагалися врятувати, але дитинка вже була мертва. Наші реанімаційні заходи мами і малюка не дали успіху. Лікарі, які проводили ці заходи, вийшли з операційної і довго ми туди не могли зайти.
Потім нам довелося це зробити і у чорний пакет покласти жінку, а поряд малюка"

– крізь сльози розповів Олександр.