Ревматоїдний артрит (РА) належить до поширених автоімунних захворювань, проблема якого полягає в швидкій інвалідизації особи внаслідок ушкодження синовіальної сумки суглоба. Для сучасної терапії РА характерна патофізіологічна обґрунтованість лікувально-тактичних підходів, що зумовлюють широке застосування хворобо-модифікуючих препаратів синтетичного та біологічного походження (сХМАРП та бХМАРП). Поширення застосування ХМАРП зумовило зниження ризиків інвалідизації пацієнтів та покращення якості життя. Набутий клінічний досвід свідчить про ефективність стратегії «лікування до досягнення мети» на ранніх стадіях РА, яка зумовлює досягнення тривалої ремісії та знижує ризики потенційно небезпечної серцево-судинної коморбідності у пацієнтів з РА [2]. На підставі цього була висунута гіпотеза щодо ефективності застосування бХМАРП, зокрема абатацепту, у пацієнтів з підозрілою серопозитивною артралгією [3]. Механізм дії абатацепту полягає в блокуванні взаємодії між Т-лімфоцитами та антигенпрезентуючими клітинами з подальшою інактивацією патологічних сигнальних шляхів автоімунного запалення. Однак брак результатів ефективності тривалого застосування бХМАРП в клінічній практиці спричинив упередженість стосовно застосування бХМАРП у пацієнтів з РА, та спонукав групу дослідників на чолі з Джованні Гарнотто (G. Garnotto), Університет м. Мальме (Malmö University), Швеція, дослідити ефективність та безпеку застосування абатацепту в клінічних умовах [1]. Результати опубліковані в журналі «Дослідження та лікування артриту» («Arthritis Research&Therapy»).
Методи та результати
До рандомізованого когортного дослідження було залучено 2716 пацієнтів зі шведського Регістру результатів клінічних досліджень у пацієнтів із запальними захворюваннями суглобів, який містить дані щодо 87% пацієнтів, які отримували лікування за допомогою бХМАРП(абатацепт) за період 2006-2017 рр. Середня тривалість РА становила 14 років, тоді як медіана застосування абатацепту — 6–12 міс. Пацієнти першої групи мали попередній досвід застосування одного бХМАРП (27%), пацієнти ІІ групи — досвід лікування ≥2 бХМАРП (56%). Пацієнти ІІІ групи не мали попереднього досвіду застосування бХМАРП (17%). Активність РА у всіх хворих була переважно високою (середня кількість балів становила 4,66 та 1,25 за шкалою DAS28 та опитувальником оцінки стану здоров’я ((Health Assessment Questionnaire — HAQ) відповідно). Незалежно від попереднього досвіду лікування пацієнти всіх трьох груп отримували абатацепт у терапевтичній дозі. Клінічну відповідь оцінювали через 6 та 12 міс відповідно до критеріїв Американського коледжу ревматології (American College of Radiology — ACR)/Європейської антиревматичної ліги (European League Against Rheumatism), як ремісію (DAS28 <2,6) або низьку активність захворювання (DAS28 ≤ 3,2). Виживаність оцінювали за критеріями статі, віку та виразності больового синдрому за шкальним методом. Аналіз отриманих результатів свідчить про наступне:
- В цілому через 6 міс лікування абатацептом продовжили 75% пацієнтів, а через 12 міс таких хворих було 55%. Серед пацієнтів, які не мали попереднього досвіду застосування бХМАРП, лікування продовжили 85 та 64% відповідно.
- Тривалість застосування абатацепту виявилася більшою серед пацієнтів чоловічої статі та хворих, які застосовували метотрексат (відповідно відношення ризиків (ВР) =0,86, 95% довірчий інтервал (ДІ), 0,74–0,98 та 0,85, 95% ДІ, 0,76–0,95), що було асоційовано з тяжкістю больового синдрому (ВР=1,14, 95% ДІ, 1,07–1,2).
- Середня виживаність виявилася найбільшою у пацієнтів, які не мали попереднього досвіду застосування бХМАРП (2,23 року порівняно з 1,68 року з 1 бХМАРП та 1,54 роки з ≤2 бХМАРП) ((p<0,001).
- Задовільна клінічна відповідь була асоційована з чоловічою статтю, відсутністю попереднього досвіду застосуванням бХМАРП та низькими балами за HAQ (p<0,001).
- Частота рефрактерного до лікування бХМАРП РА була вищою у пацієнтів, які не отримували глюкокортикостероїди (p<0,001).
Висновки
Таким чином, аналіз рандомізації пацієнтів з РА свідчить про найвищий ефект від застосування абатацепту у пацієнтів без попереднього досвіду застосування бХМАРП.
Ю.В. Жарікова,
редакція журналу «Український медичний часопис»
Джерело: www.umj.com.ua
