Актуальність

Згідно з даними Світового банку, приблизно у 10% жінок репродуктивного віку виникають симптоми ендометріозу. Проте справжня поширеність може бути набагато більшою внаслідок безсимптомного перебігу захворювання. Враховуючи такі основні симптоми ендометріозу, як хронічний біль у малому тазу, втомлюваність, дисменорею, дизуричні порушення, сексуальну дисфункцію та безпліддя, ендометріоз суттєво впливає на фізичний та психологічний стан жінки, що призводить до негативних соціальних наслідків. Незважаючи на збільшення кількості наукових і клінічних досліджень щодо різних аспектів ендометріозу, значна кількість питань щодо діагностики, частоти виникнення, особливостей перебігу та терапії залишаються суперечливими, а вартість лікування дорівнює витратам на лікування хвороби Крона, діабету 2-го типу та ревматоїдного артриту.

Результати

Загалом перебіг ендометріозу без симптомів виявлено у 2–11% жінок. З них 5–50% випадків припадає на безплідних жінок, 5–21% випадків виявляються при скаргах на хронічний тазовий біль; 49% діагностовано серед підлітків із наявним болем у тазу.

За класифікацією Американського співтовариства репродуктивної медицини (ASRM) виділяють чотири стадії хвороби. Основний симптом захворювання — це хронічний тазовий біль, який виникає в результаті складної взаємодії між нейронними мережами, та підсилюється периферичними сигналами з органів черевної порожнини та малого таза.

Основні патогенетичні механізми виникнення та розвитку захворювання — ретроградний закид менструальної крові, целомічна метаплазія, метастазування клітин ендометрію через лімфатичну та кровоносну системи. Найчастіше ураження при ендометріозі виникають у яєчниках (кісти), матці (аденоматоз та фіброматоз), товстій кишці, сечовому міхурі.

Діагностика ендометріозу нестандартизована і вкрай складна, оскільки кореляція між стадією хвороби, симптомами та відповіддю на лікування відсутня. Однак з розвитком генетичних досліджень діагностика отримала нові дані, які вказують на вірогідність спадковості захворювання (26%) та на зв’язок соматичних мутацій у клітинах залозистого епітелію, наявних у генах ARID1A, KRAS, PIK3CA та PPP2R1A, з тяжкістю перебігу ендометріозу. Крім того, генетичний аналіз дозволив виділити певні соматичні риси, які можуть бути пов’язані з ендометріозом. З методів візуалізації найчутливішим для діагностики глибокого ендометріозу виявилася МРТ (94% випадків), а для виявлення ендометріом — ультрасонографія.

У дослідженні проаналізовано переваги та побічні ефекти від широко впроваджених хірургічних методів лікування ендометріозу та гормональної терапії. Окрема увага приділена симптоматичній терапії та таким методам купірування болю, як активація канабіноїдних рецепторів, застосування ботулотоксину, зміни в дієті та акупуктурі.

Висновки

Враховуючи високу поширеність ендометріозу серед жінок фертильного віку, накопичувальний негативний вплив хвороби на здоров’я, соціальні наслідки, а також високі супутні економічні витрати, виникає необхідність у подальшій стандартизації діагностики за рахунок пошуку відповідних біомаркерів, що надає можливість більш індивідуалізувати підхід до лікування та прогнозування наслідків захворювання.

• Christian M. Becker, M.D., Zondervan K. T., Phil D., Becker Ch. М. et al. (2020) Endometriosis. N. Engl. J. Med., 382: 1244–1256. DOI: 10.1056/NEJMra1810764 (https://www.nejm.org/doi/pdf/10.1056/NEJMra1810764).

Юлія Жарікова 

Джерело: https://www.umj.com.ua/