Актуальність

Венозна тромбоемболія (ВТЕ) — стан, який характеризується утворенням кров’яного згустку (тромбу) у венах нижніх (рідше верхніх) кінцівок і таза, що призводить до порушення їх прохідності. ВТЕ є третім за поширеністю серцево-судинним захворюванням після ішемічної хвороби серця та інсульту. Так, згідно з епідеміологічними даними, смертність внаслідок ВТЕ становить близько 500 тис. на рік у країнах Європи. У США цей показник становить щонайменше 300 тис. на рік, а в усьому світі — не менше ніж 3 млн. ВТЕ є серйозним ускладненням великих ортопедичних операцій, таких як ендопротезування колінного або кульшового суглоба.

За наявності тромбозу у глибоких венах — йдеться про тромбоз глибоких вен (ТГВ). Згусток крові частково або повністю блокує рух крові по вені, що, відповідно, підвищує ризик формування нових тромбів і може призвести до розвитку серйозних ускладнень, таких як тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА) або посттромботичний синдром (ПТС).

Дистальний тромбоз глибоких вен (ДТГВ) розвивається при залученні у процес литкових вен. Приблизно в однієї третини пацієнтів із ДТГВ також розвивається ТЕЛА. Первинна профілактика ДТВГ є важливою для запобігання летальним випадкам, однак є й інші фактори, які впливають на якість життя пацієнтів, включно з рецидивами ДТГВ через місяці/роки після першого тромботичного епізоду, ПТС, хронічна тромбоемболічна легенева гіпертензія та ризик кровотечі на фоні антикоагулянтної терапії.

Згідно із сучасними клінічними рекомендаціями, профілактична антикоагулянтна терапія показана лише пацієнтам із ДТВГ групи високого ризику (наявність активного раку, венозна тромбоемболія в анамнезі). Тож, групою вчених проведено метааналіз клінічних досліджень, метою якого була оцінка ефективності профілактичного застосування антикоагулянтів у пацієнтів із ДТГВ.

Методи

У метааналіз було включено 8 рандомізованих клінічних досліджень, загалом оцінено 1239 пацієнтів із ДТГВ. Дослідники порівняли результати лікування у пацієнтів із ДТГВ, які отримували антикоагулянтну терапію, з групою пацієнтів, яким не призначалася така терапія. Також визначали зв’язок між тривалістю терапії та результатами лікування. У 5 із 8 досліджень були виключені пацієнти високого ризику (активний рак, попередня венозна тромбоемболія).

Результати

Пацієнти, які отримували антикоагулянтну терапію, мали достовірно нижчу частоту рецидиву ВТЕ, ніж особи, яким терапію не проводили (3% проти 9%). Аналіз безпеки показав, що частота серйозних кровотеч достовірно не розрізнялася між двома групами. Однак частота дрібних клінічно значущих кровотеч була значно вищою у пацієнтів групи антикоагулянтної терапії (7% проти 2%).

Тривала (≥3 міс) терапія була асоційована з достовірно нижчою частотою рецидиву ВТЕ, ніж короткотривала терапія (6 тиж), 6% проти 14% відповідно. Також не виявлено відмінностей за показником великих кровотеч або клінічно значущих дрібних кровотеч.

Висновки

У виконаному метааналізі виявлено ефективність застосування антикоагулянтної терапії у пацієнтів із ДТГВ з метою профілактики рецидиву.

• Kirkilesis G., Kakkos S.K., Bicknell C. et al. (2020) Treatment of distal deep vein thrombosis (Review). Cochr. Datab. System. Rev., Iss. 4. Art. No.: CD013422. DOI: 10.1002/14651858.CD013422.pub2.

Анна Хиць