Американські науковці створили полімерні мікрочастинки, які модна ін’єкцією доставляти в організм і використовувати для дозованого введення ліків з бажаними інтервалами. Навантажені медикаментами наночастинки самостійно розкладаються в організмі, вивільняючи ліки, а тривалістю їхнього розпаду можна керувати через модифікацію структури полімеру.
Сучасні лікарські засоби значно подовжують тривалість життя і покращують його якість. Особливо у пацієнтів із хронічними захворюваннями. Але багатьом людям тривале приймання ліків дається важко, наприклад, через забування прийняти потрібну дозу, що зменшує ефективність лікування. Тому низка лабораторій займаються розробленням безпечного й доступного способу дозованого введення медикаментів в організм, за якого препарат вивільнятиметься потрібними дозами у потрібні проміжки часу. Таким рішенням може стати запропонована вченими Університету Райса система з мікрочастинок в ін'єкції, які навантажених ліками і самостійно розчиняються в організмі, взагалі не потребуючи уваги пацієнта.
З полімеру гліколевої та молочної кислоти із застосуванням технології 3D друку та м’якої літографії вчені створили мікроскопічні циліндри, які є біосумісними та біорозкладними, і їхній розмір дозволяє вводити їх звичайною ін’єкційною голкою підшкірно. У центрі цих мікрочастинок є отвір, який можна заповнити потрібними ліками, а відтак закрити нагріванням. Змінюючи структуру полімеру, вчені змогли керувати часом, за який мікрочастинки розкладаються в організмі, а отже — вивільнюють ліки. Тож ввівши однією ін'єкцією підібрану відповідно дозування кількість циліндрів з різню структурою полімеру, можна добитися почергового дозованого вивільнення медикаменту у процесі їх деградації.
Перші випробування на мишах показали, що циліндри успішно вивільняють препарат що міститься всередині на 10, 15, 17 або 36 день, в залежності від структури полімеру. Відхилення у часі деградації коливалось всього в межах доби. Полімерні мікрочастинки виявилися придатними навіть для таких чутливих біологічно активних препаратів як антитіла, вивільнивши понад 90 відсотків бевацизумабу через два тижні після його зберігання у циліндрах за температури людського тіла, і не погіршивши при цьому його біоактивність.
Автори відмічають, що розроблені ними мікрочастинки можна легко і недорого виготовляти, тож вони можуть згодитися для тривалого введення ліків, у тому числі білків, не додаючи пацієнтам клопоту. Однак наступні дослідження покажуть, наскільки безпечним і доцільним є використання методу у терапії людей.
За матеріалами: NAUKA.UA
0