Уряди по всьому світу шукають шляхів виходу з карантину та важелів, які можуть вплинути на послаблення обмежувальних заходів, що застосовуються для контролю розповсюдженості SARS-CoV-2. Зокрема, уряди таких країн як Чилі, Німеччина, Італія, Велика Британія та США запропонували впровадження та використання паспортів імунітету, тобто цифрових або фізичних документів, які засвідчують, що людина була інфікованою і, вірогідно, має імунітет до SARS-CoV-2. Фізичні особи, що мають такий паспорт, можуть звільнитися від «карантинних обмежень» та повернутися на роботу/школу, до повсякденного життя загалом. Однак паспорти імунітету створюють значні наукові, практичні та юридичні проблеми.

Нагадаємо, що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) 24 квітня 2020 р. застерегла уряди від видачі паспортів імунітету. «На нинішньому етапі пандемії недостатньо доказів ефективності імунної відповіді, пов’язаної з виробленням антитіл, щоб таким чином можна було гарантувати точність імунних паспортів і сертифікатів, які свідчили би про відсутність ризику для їх одержувачів», — зазначила ВООЗ. Поки що не встановлено, чи забезпечує наявність антитіл до SARS-CoV-2 імунітет до подальшого інфікування, але навіть у разі позитивної відповіді невідомо, яка кількість антитіл необхідна для захисту організму та скільки триває такий імунітет. Дані достатньо репрезентативних серологічних досліджень будуть важливими для розуміння частки населення, інфікованого SARS-CoV-2. Ці дані можуть слугувати основою для прийняття рішень щодо послаблення заходів соціального дистанціювання на рівні спільноти за умови, що вони будуть використовуватися у комбінації з іншими підходами громадської охорони здоров’я. Використання даних серопревалювання з метою інформування певних органів буде залежати від точності та надійності тестів, зокрема від кількості псевдопозитивних та псевдонегативних результатів. На індивідуальному рівні така надійність може мати наслідки для громадської охорони здоров’я: псевдопозитивний результат призведе до того, що людина несвідомо буде заражати інших. Індивідуально орієнтована політика, заснована на тестуванні на антитіла, не тільки є недоцільною, враховуючи пробіли у знаннях та наявність технічних обмежень, але також створює значні юридичні проблеми.

Паспорти імунітету наклали би штучне обмеження на тих, хто міг би або не міг брати участь у соціальній, громадянській та економічній діяльності. Вони могли би стати спотвореним стимулом пошуку інфекції, особливо для тих осіб, які не можуть дозволити собі періоду ізоляції від роботи. Це, у свою чергу, посилює наявну нерівність за ознаками статі, раси, етнічного походження і національності. У країнах, де відсутній доступ до медичного обслуговування, найбільш зацікавленими у пошуку інфекції можуть стати ті, хто не має можливості або зі зрозумілих причин не наважується звернутися по медичну допомогу у зв’язку з вартістю або дискримінаційним доступом.

Паспорти імунітету можуть призвести як до корупції, так і до прихованої упередженості. З огляду на наявну нерівність, використання паспортів імунітету посилить збитки, нанесені COVID-19, і без того вразливим групам населення.

Потенційні дискримінаційні наслідки паспортів імунітету можуть бути недвозначно враховані наявними правовими режимами. Імунітет від захворювань (або його відсутність) як стан здоров’я є новою концепцією правового захисту, попри історичні приклади дискримінаційних наслідків імунопривілеїв, таких як жовта лихоманка у Новому Орлеані у XIX ст. Паспорти імунітету порівнюються із міжнародними сертифікатами вакцинації, такими як «Carte Jaune» від жовтої лихоманки. Проте є суттєва різниця між цими двома типами документів, а саме у характері стимулу. Сертифікати про щеплення стимулюють людей до вакцинації проти вірусу. І, навпаки, паспорти імунітету стимулюють інфекцію. Відповідно до документів із регулювання міжнародної медичної діяльності (IHR), країни можуть вимагати від мандрівників надання свідоцтв вакцинації, але це обмежується конкретними захворюваннями, чітко названими у Додатку 7. Туди наразі внесена тільки жовта лихоманка.

Проблема конфіденційності

Ідея видачі сертифікатів імунітету не нова. Діти, які отримують щеплення від кору, поліомієліту та інших захворювань, часто повинні надавати сертифікати для відвідування шкіл. Фірми, які спеціалізуються на цифровій ідентифікації, стверджують, що можна створити сертифікати імунітету, не жертвуючи конфіденційністю. Остання може підтримуватися за допомоги QR-кодів, що считуються сканером і пов’язані з фотографією людини.

Дакота Гройнер, виконуючий директор ID2020, консорціуму організацій, які займаються цифровою ідентифікацією і зосереджених на конфіденційності, зауважила, що будь-яка програма сертифікації повинна здійснюватися «із використанням технології ідентифікації, яка передає контроль над особистими даними до рук людини».

Але паспорти можуть створювати інші проблеми, такі як спотворений стимул для людей свідомо заражати себе для отримання сертифіката, якщо це дозволить їм повернутися до роботи та звичайної діяльності.

Але є також прихильники ідеї. Вони наголошують на тому, що люди можуть отримувати цифрові сертифікати, відображені як посадкові талони на смартфоні. Стосовно стартапу цифрової ідентифікації Onfido, яка вела переговори із британським урядом та урядами інших країн, заявила, що імунітет буде визначатися набором для домашнього тестування за аналогією до тестування на вагітність.

Британський стартап Bizagi розробив «CoronaPass» для перевірки співробітників на підприємствах.

У Чилі в цьому місяці почали видавати сертифікати людям, які одужали від COVID-19.

• Phelan A. (2020) COVID-19 immunity passports and vaccination certificates: scientific, equitable, and legal challenges (https://www.thelancet.com/journals/lancet/article/PIIS0140-6736(20)31034-5/fulltext).

Катерина Приходько-Дибська