• Українська Асоціація Лікарів Амбулаторної Медицини

    1
Головні новини
Останні новини

Останні новини

Статті Асоціації

Наші партнери

Донатери

  • 1

    ДПВОПМЗ О.М. Макарова

  • ВЦ «Разом до перемоги»

  • 1

    Дніпровська міська громадська організація захисту тварин «Вірність»

  • 2

    БО «Дія.Ми»

  • 2

    ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна»

  • 2

    АТ «ПУМБ»

  • 2

    ПРАТ «КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА АВК»

  • 2

    ПАТ 'ЮРІЯ'

  • БО «БФ За Майбутне України»

  • 2

    М'ясна індустрія

  • Фабрика Конфети

  • 2

    Тера

  • 2

    Молочний Альянс

  • Пароль Паляниця

  • 2

    Freedom Trust

  • 2

    Конкорд 3000

  • 2

    ТМ "Ярич"

  • 2

    ТМ "Ярка"

  • 2

    Виробництво виробів з пластмаси "Юніпласт"

  • 2

    Фірма "МЕД"

  • 2

    Виробництво виробів з пластмаси БФ "Вітка Допомоги"

  • 2

    БФ "Шлях Єдності"

  • БФ "Євровектор"

  • 2

    Соки Галичина

Як війна змінила життя лікарів України
Валентина Шпортко, 41 рік, лікар-онколог (м. Буча, Київська область)
«Через активні бойові дії, що й досі відбуваються у моєму місті, я залишилась без роботи. Але допомагати людям я не припинила. Наразі я активно займаюсь волонтерством - збираю ліки, необхідні моїм землякам, що, як і я, залишились в окупації.»
Андрій Шпекторов, 41 рік, лікар з медицини невідкладних станів (+інфекційні хвороби, УЗД) (м. Львів)
«Ця війна зробила особисто для мене багато відкриттів. На жаль, я вперше у своїй роботі зіткнувся з бойовою травмою. Ми з колегами працювали з потерпілими, яких дістали з-під завалів, що утворились в результаті ракетних ударів.»
Наталія Покусай, 46 років, лікар-анестезіолог (м. Харків)
«Коли моє рідне місто почали бомбити, було прийнято рішення евакуюватись до безпечного місця. Після недовгих роздумів разом з дітьми я вирушила до Польщі, де отримала тимчасовий прихисток. Там я познайомилась з величезною кількість по-справжньому...Читати далі добрих людей. Вони допомогли нам з одягом та засобами особистої гігієни, і все це було для нас абсолютно безкоштовним! Також мені надали роботу у ковідному відділенні місцевого шпиталю.»
profile card
Ксенія Ткачук, 57 років, психолог та за сумісництвом бойовий медик (м. Чернівці)
«З початком війни в моїй рідній країні я одразу ж прийняла рішення стати до лав місцевої тероборони. Перший час допомагала у Чернівцях, а нещодавно нас перевели на так звану «Другу лінію фронту», що знаходиться неподалік столиці. Тут я виконую...Читати далі обов’язки і психолога, і водночас бойового медика. Рада, що можу бути у нагоді своїй країні та зробити свій внесок у майбутню перемогу.»
Галина Різень, 53 роки, лікар-педіатр (м. Долина, Івано-Франківська область)
«Сьогодні ми залишаємось вдома та докладаємо максимум зусиль для допомоги діткам не тільки з нашого містечка, а ще й усім тимчасово переміщеним неповнолітнім особам. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться і наше прекрасне минуле життя повернеться.»
profile card
Сергій Трохимчук, 47 років, лікар загальної практики та за сумісництвом кардіолог (м. Київ)
«З початку війни, незважаючи на активні обстріли, було вирішено не виїжджати з Києва. Я, як і раніше, працюю у поліклініці. Крім цього, багато часу я приділяю волонтерству. Сподіваюсь, мій внесок допоможе врятувати якомога більше людей.»
Алла Журавель, 58 років, дитячий кардіоревматолог (м. Суми)
«Оскільки моє рідне місто Суми потрапило під окупацію, я з родиною евакуювалась у більш безпечне місце – до Полтави. Тут я продовжую допомагати людям, консультуючи їх онлайн.»
profile card
Сергій Бородавко, 40 років, ортопед-травматолог (м. Київ)
«Коли у столиці почастішали бойові дії, Київську міську дитячу клінічну лікарню, у якій я працював, було евакуйовано. Після цього ми з колегами вирішили організувати невеликий медичний пункт, де надаємо допомогу всім, хто потребує цього. Також...Читати далі я став до лав місцевої тероборони. У вільний від чергування час, готовий співпрацювати.»
profile card
Тетяна Фрончко, 54 роки, дитячий невролог та психіатр за сумісництвом (м. Рубіжне, Луганська область)
«На початку війни лікарня, у якій я працювала, ще продовжувала допомагати хворим. Потім почали дуже сильно гатити, тому близько двох тижнів ми провели на підлозі у коридорі, пізніше ще декілька днів жили у бані, бо там було тепло. На жаль, за...Читати далі цей час ми навчились на слух відрізняти, який саме снаряд летить та чи далеко від нас він впаде. Це дуже страшна навичка. Буквально за декілька днів від початку бойових дій у нашому містечку зникли світло, газ, вода та опалення. Жити було важко, тому згодом було прийнято рішення виїжджати до більш безпечного місця. Сьогодні ми на Волині, трохи видихнули з полегшенням, але все одно здригаємось від кожного підозрілого звуку. Сподіваємось знайти роботу та продовжити допомагати українцям у цій скрутній ситуації. Також нещодавно я дізналась, що у моїй квартирі поселились російські військові. Знайомі кажуть, що їх там дуже багато. Це досить дивно, бо всі вікна повилітали з шибок ще тоді, коли я була вдома. Крім цього, окупанти зайняли гараж мого батька. Сподіваюсь, скоро вони покинуть мою домівку і ми зможемо повернутись до нормального життя.»
Альона Катінська, 29 років, акушер-гінеколог (м. Київ)
«З приходом окупантів на наші землі моє життя кардинально змінилось. Тепер спостереження вагітних проводяться у телефонному режимі, також почастішали випадки консультування під час пологів, що проходять в укриттях. Крім цього, ми з колегами...Читати далі намагаємось надавати психологічну підтримку майбутнім матусям. Через дефіцит ліків у аптеках, вимішені постійно винахідливо шукати альтернативи, але я вірю, що ми впораємось.»
Галина Корнован, 64 роки, лікар загальної практики (м. Одеса)
«Наразі я намагаюсь по максимуму працювати дистанційно. Інколи я консультую хворих, а інколи – проводжу заняття з інтернами та лікарями. Вірю, що, гарно роблячи свою роботу, можна наблизити нашу перемогу.»
profile card
Мирослава Хандій, 63 роки, дитячий лікар-офтальмолог (м. Львів)
Наразі я, як і до війни, працюю у львівській філії «Охмадиту». Ми з колегами намагаємось допомогти якомога більшій кількості хворих діток, які з’їхались до нас з усієї країни.
profile card
Лариса Бойко, 54 року, лікар-алерголог (м. Запоріжжя)
З початку війни в Україні я активно почала проводити консультації в режимі онлайн. Людей, що потребують допомоги, дуже багато, тому працюю з ранку до вечора.
profile card
Любов Ващенко, 65 років, акушер-гінеколог (м. Запоріжжя)
Чесно кажучи, за цей час в моєму житті змінилось дуже багато речей, але найбільше змінилось ставлення до того самого життя. Тепер все відчувається та проживається інакше.
Дикач Марія Юріївна, 30 років, сімейний -лікар, педіатр, (м. Ужгород)
З початком війни я менше працюю за фахом. Всі сили направляю на волонтерську діяльність, а також допомагаю привозити необхідні ліки з-за кордону.
profile card
Шаповалова Вікторія Вячеславівна, 61 рік, сімейний лікар (Запорізька обл. місто Вільнянськ)
Попри всі події медична робота продовжується. Не дивлячись на те, що все більше звучать сирени, все частіше ховаємось по підвалах ми продовжуємо надавати медичну допомогу нашому населенню.
profile card
Воронкова Лена Володимирівна, 57 років, дитячі інфекційні хвороби (м. Миколаїв)
Я продовжую працювати у своїй лікарні, як і до війни. Надаю всю можливу медичну допомогу постраждалим не зважаючи на зовнішні обставини.
profile card
Волянська Любов Августинівна, 59 років, педіатр, дитячий інфекціоніст (м. Тернопіль)
Продовжую працювати, але зараз більш дистанційно. При потребі консультую на кафедрі дитячих хвороб в обласній консультативній поліклініці.
profile card
Самойлова Вікторія Анатоліївна, 47 років, головний лікар, лікар акушер-гінеколог (Миколаївська область, смт Березнегувате)
Війна змінила багато в моєму житті. Так, я вперше надавала медичну допомогу пораненим з осколковими травмами; прийняла особисто пологи. Два тижні ми працювали без світла під постійними обстрілами. Як головний лікар організувала роботу з волонтерами і постачалиниками пального. Разом ми переможемо!
Мельник Катерина Ігорівна, 50 років, педіатр (м. Київ)
Я продовжую працювати у КНП "КМДКЛ 2". Наша лікарня працює 24/7. Надає стаціонарну та консультативну допомогу дитячому населенню лівого берега Києва. У зв'язку з проблемою доїзду до роботи, знаходжуся у лікарні з понеділка до п'ятниці цілодобово. Частина персоналу, яка втратила будинки - знаходиться у лікарні постійно. Але ми всі працюємо! Інколи важко, інколи страшно. Але ми всі на роботі!
profile card
Курилів Галина Миколаївна, 37 років, гематолог, імунолог (м. Івано-Франківськ)
В цей період я активно займаюся волонтерством, на передову організувала з-за кордону медичні препарати, плюс не медичне волонтерство. Зараз працюю над налагодженням зв'язку з американцями через особисті контакти для постачання медичного обладнання та ліків в Україну.
Свій вклад в перемогу я реалізую волонтерством. Намагаюся якомога більше допомогти населенню з медикаментами і продовжую надавати консультації всім, хто цього потребує.
#всебудеУкраїна
profile card
Грибовська Альона Олександрівна, 27 років, дерматологія (м. Херсон)
Спочатку війни в Херсоні велись бойові дії. Зараз снаряди у вікна не прилітають, але Херсон в окупації вже другий місяць. Гуманітарну допомогу в місто не пропускають. В аптеках немає вже навіть антигістамінних засобів, не кажучи вже про інші. Постає величезне питання, як лікувати людей, коли нема чим лікувати?
profile card
Коваль Олег Вікторович, 58 років, ортопед-травматолог дитячий (м. Кам'янець-Подільський)
Моє життя практично не змінилось. Поза робочий час я допомагаю в громадській організації підтримувати порядок та закон в місті.
profile card
Анастасія Шестакова, 31 рік, лікар-педіатр та дитячий інфекціоніст за сумісництвом (с. Хотів, Київська область)
Моя історія війни почалась ще у 2014, коли я закінчила запорізький медичний університет і мала проходити очну частину інтернатури у Донецьку. Саме тоді я вперше зрозуміла, що Росія - не та країна, з якою можна дружити. ...Читати далі Також стало зрозуміло, що деяких родичів та друзів в мене теж більше немає. Тобто люди-то існують, але для мене ці любителі «руського миру» вмерли.
Після цього я вступила у запорізьку медичну академію післядипломної освіти, звідки мене направили у рідний Маріуполь. Пізніше через брак лікарів мені запропонували працювати в дитячому інфекційному відділені, і я з радістю погодилась та вже незабаром отримала відповідний сертифікат. В той час у моєму рідному місті було дуже неспокійно: прилітали снаряди, помирали діти. Ми намагались врятувати всіх, якщо це було можливо.
Пізніше, наприкінці 2019 року, я переїхала до Києва, де майже одразу почала рятувати діток від COVID-19, і робила це аж до 25 лютого 2022 року. Саме в той день нашу лікарню евакуювали. Тож, ця страшна війна особисто в мене почалась ще в 2014. Вона забрала досить багато: Донецьк та Київ, де я працювала, та Маріуполь, де я зростала. Ці болючі втрати понесла не тільки я, а й вся Україна.
profile card
Ірина Дагаєва, 68 років, лікар-отоларинголог (м. Маріуполь, Донецька область)
У Маріуполь я потрапила у 1977 році одразу ж після закінчення Донецького медичного університету. Весь цей час я працювала у державній та приватній клініках, також час від часу читала лекції молодим колегам. Мій останній робочій день припав на 5 березня. До того було ще більш-менш спокійно, а от вже після цього почалось пекло. Зі знищених снарядами аптек я була вимушена зібрати всі вцілілі ліки, а з медцентру – хірургічний інструментарій. ...Читати далі Це й стало моїми вірними асистентами в роботі з постраждалими. Так вийшло, що в тих місцях, де ми переховувались, я була єдиним лікарем на 700 людей. Мені доводилось робити перев’язки пораненим, купірувати серцеві напади, лікувати діабетиків та гіпертоніків. Також багато роботи було виконано для вагітних, породіль та новонароджених діточок: немовлятам, яких вдалось евакуювати з розгромленого пологового будинку, обробляла пупки, жінкам - зупиняла маткові кровотечі. І все це я робила цілодобово без світла, тепла, зв’язку, їжі та води.
На жаль, Червоний Хрест так і не став нам на допомогу, ми рятували себе самостійно. Довго ми чекали на гуманітарну допомогу, але через активні бойові дії так і не дочекались. На власний страх та ризик ми вирішили тікати з міста. Зараз я у Львові. Шукаю роботу, але марно. Страшно усвідомлювати те, що мені більше нікуди вертатись. Після приходу окупантів не залишились ні дому, ні навіть міста.
profile card
Костянтин Сущенко, 55 років, лікар-невролог (м. Суми)
До війни я керував приватною клінікою, яка спеціалізувалась на реабілітації хворих з проблемами опорно-рухового апарата. Наш штат налічував мінімум 5 лікарів (невролог, ортопед, реабілітолог та інші), кожного дня ми допомагали 30-40 хворим. З початку війни все змінилось. ...Читати далі Через активні бойові дії я був вимушений закрити клініку, бо більше не міг гарантувати безпеку співробітникам та відвідувачам. Дуже страшно було залишатись вдома, тому я переїхав до товариша, який обладнав в своєму підвалі невеличке надійне бомбосховище. Важче за всіх ці страшні події переживає моя матуся, яка за 84 роки свого життя стикається вже з другою війною.
Через місяць після початку бойових дій я прийняв рішення потроху повертати до життя клініку. Наразі ми проводимо безкоштовні консультації, намагаючись допомогти якомога більшій кількості нужденних, але в місті є великі проблеми з наявністю ліків, що сильно ускладнює роботу. Але ми не журимось - працюємо та сподіваємось на краще.
profile card
Бондарєва Ольга Миколаївна, 55 років, Пульмонолог (м. Бердянськ)
Я лікар-пульмонолог. Стаж праці 30 років, останні 15 років працюю в поліклініці. Моя робота мені дуже подобається. З 2011 року проводила заняття в Астма школи, які збирали на навчання велику кількість пацієнтів. Це допомогало хворим на астму та ХОЗЛ поліпшити якість життя, відчувати себе більш впевнено та щасливими. І це нам вдавалося!...Читати далі Потім час пандемії на Covd 19. Це був іспит в житті на витримку, на якість наших знань, на людяность. Ми вчилися та здобували знання в онлайн конференціях та майстер-класах, практичні навики в щоденній сумлінній праці 24/7.
Нібито все вдавалося. Навіть встигла на стажування до Пульмонологічного Конгресу в Польщі. Багато вражень, отриманих знань, нових планів... І ось 24.02.2022 – війна!
З 26.02.2022 – моє місто, на жаль, окупавано ворогом.
Я не мала права на виїзд та евакуацію, тому що ми відповідаємо за тих, хто в нас вірить, залежить від наших порад та знань. Тому я залишилась в своєму місті Бердянськ. Одразу питання - як далі з пацієнтами, з ліками для них, їх психологічний стан?
Звернулася до фармфірм, які мають відношення до наших базових ліків, допомогли місні поляки, Odrodzenie, (надали ліки). Працюємо, приймаємо наших хворих та евакуйованих з Маріуполя. На сьогодні чекаємо допомогу від Астра Зенекі - симбікорт та пульмикорт. Зносимо всі ліки, не тілько пульмонологічні, а й інших груп. Під час прийому - я не тільки пульмонолог, а лікар усіх спеціальностей.
Як буде далі з ліками, пацієнтами?..
Дуже важко морально, окупація - це жахливо.
Але віримо в ЗСУ! Слава Україні!
profile card
Павел Галина Вадимівна, 56 років, лікар-інфекціоніст (м. Херсон)
Ми весь час продовжуємо працювати і надавати невідкладну медичну допомогу. Кабінет ДОВІРИ у складі лікаря та медичної сестри та соц.працівника працювали в екстренному режимі, антиретровірусну терапію винесли у місце за межі поліклініки для видачі пацієнтам індивідуально, поза робочого графіку. Ми продовжуємо надавати консультації та видавати АРТ. Лише за період з 24.02 по 28.02 ми допомогли 91 особі. На диспансерному обліку 240 осіб. ...Читати далі лектронну систему, МІС тимчасово не ведемо через відсутність доступу до інтернету. Через інтернет та месенджери пацієнтам, які залишили Україну, надіслали повідомлення з адресами клінік у Европі, де можливо отримати АРТ.
Хворі з коморбідними станами потерпають від нестачі медикаментів: протисудомних, знеболюючих, антипсихотиків, заспокійливих, антидепресантів, гіпотензивних, цукрознижувальних, сечогінних, засобів від нежиттю тощо. Неможливо з зарплатних карток зняти готівку, пенсії та допомоги знецінені, продукти подорожчали, жінки зі статусом ЛЖВ у більшості не мають інших доходів. Благодійні фонди інвалідам та маломобільним особам фінансової та продуктової допомоги не надають. Але місцеві жителі об’єднались та допомогають один одному, організовані точки безкоштовного харчування, багато підприємців у перші дні роздавали продукти безкоштовно. Перед військовими діями, одна пацієнтка була консультована Б.Тодуровим та планувалась на операцію пересадки серця, у даний час страждає від ХССН та панічних атак. Інша пацієнтка на гемодіалізі із наслідками постковідного ураження нирок, також є проблема мед. супроводу. Хворі СІН ЗПТ отримують, але запаси метадону закінчуються.
Наше місто оточене, відбулося блокування українських ЗМІ, телебачення та радіо, періодично пропадав телефонний зв’язок та інтернет. У передмістях Херсону ведуться бої. Поліклініка продовжує надавати медичну допомогу у межах наявного ресурсу, запас АРТ лише на місяць. Гуманітарний коридор не відкрито, хворі на СНІД у стресі та тривозі, проводимо бесіди заспокійливого характеру, впевнені у нашу перемогу та мирне майбутне.
profile card
Дорошенко Анастасія Миколаївна, 24 роки, загальна практика - сімейна медицина (м. Кривий Ріг)
Амбулаторії у моєму місті продовжили працювати під час війни. Ми надаємо онлайн-консультації за телефоном, ведемо амбулаторний прийом, оглядаємо дітей до року, проводимо активну вакцинацію. Декілька лікарів нашого ЦПМСД пішли добровольцями у ЗСУ захищати нашу країну. Усі їх пацієнти за деклараціями тепер приймаються іншими лікарями, ніхто не залишився без медичної допомоги. ...Читати далі Також ми активно допомагаємо переселенцям у нашому місті, збираємо кошти у амбулаторії, організовуємо гуманітарну допомогу, а також надаємо консультації усім потребуючим незалежно від наявності декларації. Ми їздимо на роботу під час сирен. Якщо тривога починається під час робочого дня, то усі лікарі, мед.сестри і пацієнти спускаються на перший поверх у захищене місце без вікон і чекають, доки сирена не припиниться. Ми дуже чекаємо завершення війни.
profile card
Ал-зубаіді хайдер басім, 30 років, хірург (м. Ужгород)
Моє життя в військовий час майже не змінилось. Я продовжую працювати в хірургічному відділенні Ужгородської клінічної лікарні, ми всі продовжуємо виконувати свою місію.
profile card
Таран Лілія Федорівна, 52 роки, ендокринолог (м. Київ)
Через небезпеку в місті я була вимушена змінити формат наданої допомоги. З міркувань безпеки своїх пацієнтів і власної я наразі не працюю, але постійно проводжу онлайн консультації.
Баришнікова Віта Василівна, 42 роки, акушер-гінеколог, лікар УЗД (м. Запоріжжя)
З початком війни моє життя змінилось. Я була вимушена покинути рідне місто і переїхати тимчасово до м. Березне Рівненської області. В цьому місті я працюю лікарем приймального відділення екстреної медичної допомоги. таким чином допомагаю всім хворим на медичному «фронті».
profile card
Антоненко Тетяна Олексіївна, 43 роки, акушер-гінеколог ,організація охорони здоров‘я (Смт.Марківка Луганська область)
З початком війни на території моєї Батьківщини я прийняла рішення вступити до лав Збройних сил України. Нині я несу службу в якості начмеду батальйону ТРО.
profile card
Стасула Руслан Ігорович, 54 роки, хірург (м. Київ)
З початком війни мною було прийнято рішення захищати свою Батьківщину. Тому останній раз я був вдома 24.02.22. На даний момент знаходжусь у військовому підрозділі.
profile card
Крамар Марина Олександрівна, 26 років, ренгенолог (м. Суми)
Я працюю у дитячій обласній лікарні, роботу не припиняли. Коли почалася війна вирішила як волонтер працювати і у волонтерській організації, яка допомагає і ТРО, і цивільному населенню.