Ми продовжуємо цикл інтерв’ю з членами Української асоціації лікарів амбулаторної медицини, у яких говоримо про те, як змінилось їх життя від початку повномасштабної війни. Ці історії заслуговують вашої уваги та поваги!

Сьогодні ми поспілкувались с доктором медичних наук, професором, завідувачем кафедри загальної практики (сімейної медицини), фізичної реабілітації та спортивної медицини Івано-Франківського національного медичного університету, лікарем університетської клініки Василем Міщуком, загальний медичний стаж якого понад 46 років.

– Розкажіть, будь ласка, як змінилось особисто ваше життя від початку повномасштабної війни?

Моє життя, як і життя кожного українця, зазнало змін. Перші декілька тижнів після початку повномасштабної війни навчання в університеті, в якому я викладаю, було призупинено. Потім у зв’язку з тим, що наша область є тиловою, ми відновили навчання у режимі онлайн. Всі заняття проводяться у повному об’ємі, але якщо у когось з учасників заняття (чи то у викладача, чи то у студентів) оголошено повітряну тривогу, ми вимушені перерватись. Потім якось потрохи надолужуємо програми.

– Розкажіть більш детальніше про свою роботу: які зміни відбулись через війну?

Я, як і раніше, викладаю на кафедрі, консультую хворих у нашій університетській поліклініці та у стаціонарі, роблю обходи. Час від часу також проводжу консультації й у інших медичних закладах Івано-Франківська. Найчастіше я надаю поради з лікування гастроентерологічних проблем на межі з хірургією, це мій основний профіль. Саме ця робота займає левову частку мого часу.

Ну а серед змін, які відбулись після початку повномасштабної війни, перш за все, я помічаю зменшення частоти професіональної комунікації. Конференції скасовані, всі колеги працюють здебільшого онлайн, тому ми стали зустрічатись значно рідше.

Також до недавнього часу ми консультували хворих у амбулаторіях загальної практики сімейної медицини, але зараз у зв’язку з війною, на жаль, призупинили цю діяльність, бо там немає бомбосховищ. На Франківщину нерідко прилітають ракети, тому заходів безпеки слід дотримуватись дуже уважно. Зараз цей напрям роботи дещо призупинився, але я думаю, що це тимчасово.

У мирний час університетська клініка займається переважно консультуванням та лікуванням наших працівників і студентів. Крім того, ми приймаємо й жителів міста. Але після 24 лютого у наших стінах все частіше з’являються переселенці та військові. Останнім ми з колегами активно допомагаємо пройти реабілітацію після травм, отриманих під час виконання бойових завдань. Точну кількість військових, які проходили лікування у нас, назвати не зможу, але те, що їх було достатньо – це факт.

– За вашими спостереженнями, чи змінились проблеми, з якими люди звертаються у вашу лікарню за допомогою?

Взагалі, коло проблем, з якими пацієнти звертаються до нас, є дуже широким. Деякі зміни є, і всі вони, на мою думки, викликані стресом. Я помітив деякі тенденції. Наприклад, якщо раніше у порівнянні з іншими назологіями хворих з гастроентерологічною патологією було менше, то на сьогоднішній день кількість таких хворих значно збільшились. Ба більше, у багатьох з них ми досить часто діагностуємо серйозні загострення. Ну і крім того ж, звичайно, часто зустрічаються загострення серцевої патології. Також нерідко до нас звертаються хворі, які перебувають на постійній підтримуючій терапії, бо їм треба поповнювати запаси ліків. Ми радо допомагаємо їм у цьому питанні.

Я хочу зазначити, що не дивлячись на війну, про своє здоров’я треба обов’язково дбати. Я рекомендую намагатись тримати себе у руках і не нервувати, бо через стрес буває багато негативних наслідків.

Крім лікування, ми з колегами приділяємо час ще й обміну досвідом з європейськими колегами. Нещодавно співробітниця нашої кафедри виступала на міжнародній конференції у Польщі з доповіддю про те, як змінились методи роботи сімейних лікарів у період військових дій. Під час підготовки до доповіді вона проаналізувала багато матеріалу, поділилась своїм власним досвідом, тому була дуже схвально зустрінута медиками з інших країн. Я пишаюся тим, що ми не лише досить непогано справляємось зі складнощами, які виникли у результаті війни, а ще й можемо чомусь навчити наших європейських колег.

– Розкажіть, будь ласка, про волонтерську діяльність та про громадянську позицію вашої родини та колег.

У мене, як і майже у всіх українців, є родичі, що стали до лав Збройних Сил, Національної гвардії або територіальної оборони. Це все має місце бути.

Крім того, працівники нашої кафедри разом зі студентами беруть активну участь у наданні волонтерської допомоги. Вони і сортують, і формують спеціальні посилки для нужденних. Ця робота проводиться на базі університету та у інших спеціально відведених місцях нашого міста. Також ми знаходимо медикаменти для пацієнтів, які проходять лікування у нашій клініці, бо далеко не у всіх є фінансова можливість оплачувати це. А ще, всі працівники нашого університету перерахували свій одноденний заробіток на потреби ЗСУ. Взагалі, кожен з нам намагається допомагати по-максимуму.

– Розкажіть, будь ласка, про внутрішньо переміщених осіб у вашому місті. Як за вашими спостереженнями їм живеться у вашому місті?

У нашому місті доволі багато людей, які приїхали з інших регіонів. Франківщина одна з регіонів-лідерів в Україні по кількості людей, яких прихистила. Я знаю, що вимушеним переселенцям регулярно надається допомога і від місцевої влади, і від волонтерів, і від містян. У спеціальних штабах всі бажаючі можуть отримати їжу, одяг, медикаменти, засоби особистої гігієни та багато іншого. Тому ця робота проводиться у доволі великому обсязі. Ну а щодо питання, наскільки комфортно жити у нашому місті, то думаю, що переселенцям у нас непогано. Незважаючи на те, що місто має невеличку кількість населення, всі жителі ставляться до тих, хто переїхав, зі співчуттям та намагаються допомогти кожен по своїм можливостям.

На початку активних бойових дій вимушених переселенців було дуже багато, зараз частина з них повернулась додому. Деяким людям наше містечко настільки сподобалось, що вони придбали тут житло. У нас зараз дуже активно ведеться забудова, тому вибрати є з чого.

Команда Української асоціації лікарів амбулаторної медицини вдячна Василю Міщуку за таке гарне інтерв’ю. Дякуємо за вашу віддану працю! А ми продовжуємо працювати над циклом подібних бесід з нашими колегами, аби якомога більше людей дізнались про їх рутинний героїзм. Оновлення будуть згодом.