Перебіг хронічного риносинуситу супроводжується не лише утрудненням носового дихання та головним болем, але й зниженням концентрації уваги, депресивними явищами та іншими симптомами, які опосередковано вказують на порушення діяльності центральної нервової системи [1, 3]. Останніми роками досягнуто значних успіхів в розумінні когнітивних ефектів хронічного риносинуситу. Однак досліджень потенційних паралелей між основним запальним захворюванням та процесами нервової регуляції не проводилося. У новій роботі під керівництвом співробітників Університету Вашингтона в Сіетлі (University of Washington, Seattle), США, простежено зв’язок між запальними явищами в навколоносових пазухах з нейробіологічними змінами – порушенням активності головного мозку, особливо з боку нейронних мереж, які модулюють пізнання, реакцію на зовнішні подразники та самоаналіз [2]. Матеріал опубліковано в Журналі Американської медичної асоціації з питань отоларингології та хірургії голови і шиї (JAMA Otolaryngology-Head & Neck Surgery) 8 квітня 2021 р.

Хронічне запалення супроводжує нейробіологічні зміни

Раніше було відомо, що наявність нежитю чи тиску у ділянці навколоносових пазух зазвичай не є причиною звернення пацієнтів з синуситом за медичною допомогою. Частіше основною скаргою є те, що хвороба впливає на взаємодію людини з навколишнім світом. Пацієнт не може бути продуктивними в своїй повсякденній діяльності, мислення утруднене, сон порушений. Все це значною мірою впливає на якість життя людини. За даними Центрів з контролю та профілактики захворювань (The Centers for Disease Control and Prevention), США, поширеність хронічного риносинуситу серед дорослого населення країни становить близько 11%. Вказаний стан може потребувати лікування протягом кількох років, зазвичай супроводжуючись призначенням протимікробних засобів. Повторювані цикли запалення та відновлення сприяють потовщенню тканин носових пазух, що симптоматично вирішується хірургічним лікуванням, але не виключає наступних рецидивів клінічних проявів.

У представленій роботі дослідниками було проаналізовано масив даних «Human Connectome Project», який надає відкритий доступ до набору нейробіологічних показників. Було проаналізовано дані 1206 здорових дорослих осіб віком 22–35 років.  Оцінювали характеристики сканів радіологічних зображень, а також результати когнітивних і поведінкових тестів. Спираючись на результати сканувань, з-поміж учасників дослідження обрано 22 особи з помірним та вираженим запаленням навколоносових пазух і 22 особи відповідного віку та статі без запальних явищ. У подальшому за висновками функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ) та аналізу активності нейронів на основі церебрального кровообігу в групі спостереження виявлено наступні відмінності:

• зниження функціональної зв’язності в лобно-тім’яній ділянці, яка є регіональним центром виконавчої функції, підтримки уваги та прийняття рішень;
• підвищення зв’язків функціонування між двома регіонами нейронної мережі пасивного режиму роботи головного мозку (так званої дефолт-системи);
• зниження функціональної зв’язності в нейронній мережі, яка бере участь у виявленні та інтеграції зовнішніх подразників, а також спілкуванні та соціальній поведінці.

За словами дослідників, величина різниці нейронної активності у представників групи спостереження відповідала ступеню запальних явищ. Однак незважаючи на зміни мозкової активності, в результатах поведінкових та когнітивних тестів учасників групи спостереження не виявлено клінічно важливих порушень. Автори висловили припущення про те, що зафіксовані явища в майбутньому можуть зумовлювати більш значимі клінічні наслідки за відсутності лікування основного захворювання. Крім того, вказані нейробіологічні особливості можуть слугувати своєрідними маркерами незначного когнітивного дефіциту, коли процес запалення навколоносових пазух виконує роль тригера або прогностичного чинника.

Висновок

На думку авторів, отримані результати можна розглядати як стартову позицію для вивчення нових методів лікування осіб із хронічним риносинуситом. Наступним кроком дослідники вбачають проведення клінічних спостережень пацієнтів із встановленим діагнозом хронічного риносинуситу. План такого дослідження може включати сканування головного мозку пацієнтів, здійснення необхідного обсягу лікування, включаючи фармакотерапію або хірургічне втручання, і в подальшому повторне сканування для оцінки змін нейронної активності. Також одним з можливих векторів може стати вивчення специфічних прозапальних маркерів в крові таких пацієнтів. За будь-яких обставин пошуки в даному напрямі мають звернути увагу фахівців-отоларингологів на менш виражений дискомфорт, який супроводжує життя пацієнтів із хронічним риносинуситом. Адже за можливості допомога лікаря мала би усувати тягар хвороби в цілому, не обмежуючись лише полегшенням  найбільш явних фізичних симптомів.

1. Bachert C., Bhattacharyya N., Desrosiers M. et al. (2021) Burden of disease in chronic rhinosinusitis with nasal polyps. J. Asthma Allergy, 14: 127–134. doi: 10.2147/JAA.S290424.
2. Jafari A., de Lima Xavier L., Bernstein J.D. et al. (2021) Association of sinonasal inflammation with functional brain connectivity. JAMA Otolaryngol. Head Neck Surg., Apr. 8. doi: 10.1001/jamaoto.2021.0204.
3. Kazi A., West E., Rahman S. et al. (2021) Pain catastrophizing and quality of life in adults with chronic rhinosinusitis. Laryngoscope, Jan. 29. doi: 10.1002/lary.29405.

Н.О. Савельєва-Кулик,
редакція журналу «Український медичний часопис»

Джерело: www.umj.com.ua/